Марко Вовчок. Iнститутка
-----------------------------------------------------------------------Оригинал
этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
-----------------------------------------------------------------------Т.
Г. Шевченку
I
Люди дивуються, що я весела: надiйсь, горя-бiди не знала. А я зроду
така вдалася. Уродись, кажуть, та i вдайся... Було, мене й б'ють (бодай не
згадувать!) - не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи - i смiюся.
Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, - то так i моє лишенько. Якби
менi за кожною бiдою моєю плакати, досi б i очi я виплакала. Батька-матерi
не зазнаю: сиротою зросла я, при чужинi, у людях. Хоч не було дiла
важкого, - так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива
я...
На десятолiттях взяли мене в двiр. Стара панi була не що, сумирна собi,
- може, тому, що вже благенька була, ледве ноги волочила, а заговорить -
тiльки шам-шам, одразу й не розбереш; так куди вже бiйка! не на умi. Увесь
день на ганочках; нiчка йде - охає та стогне. А за молодого вiку,
славлять, вигадочки були чималi i в неї... та треба ж колись i перестати.
За мене, то вже в дворi жили ми спокiйненько; одно було горе, що з
двору й ступити не пустять. Хiба вже на велике свято, що до церкви
одпросимось, а в недiлю й не думай. "Розволочитесь, - було, каже панi
гнiваючись, - не пущу!.. Не той ще вiк ваш, щоб бога пильнувати: ще
матимете час, - не зараз вам умирати".
Сидимо, було, день при днi у дiвочiй та робимо. А тихо коло тебе, як
зачаровано. Тiльки панi заоха або хто з дiвчат на ухо за чим озветься,
котора зiтхне з нуду. Докучає, було, та робота, докучає, - аж пече; та що
врадиш? Спасибi хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по iнших
чуємо.
А як коли, то, було, звеселiємо не знать чого. Веселенько нам, - аж
серце трепече! Коли б воля, заспiвав би так, щоб i на селi лунало... Не
всмiлимось!.. Iзглядуємось, та смiх нас так i бере. То одна моргне бровою,
а друга їй одморгує; то прив'яжуть тую до стiльчика косою; iнша зскочить
та почне вистрибувати дибки-дибки, щоб панi не почула, - крутиться,
вертиться, тiльки рукава май-май-май... Чого, було, не виробляємо!
У старої панi не було роду, окрiм мала собi унучечку, - у Києвi
обучалась у якомусь там... от коли б вимовити... iн-сти-ту-тi... Було
частенько до старої листи шле; а стара
тiї листи щодня вичитує, - i
попоплаче над ними, i попосмiється. Коли пише унучечка, щоб уже приїздити
за нею та додому забирати... Мати божа! увесь будинок зворухнувся: бiлити,
мити, прибирати!.. Панночки сподiваємось! Панночка буде!
Стара панi немов одужала: коливає з кiмнати до кiмнати, виглядає у
кожне вiконце на шлях i нас туряє за село дивитись, чи не їде панночка. А
нам того й треба. Ми за той тиждень, що її виглядали, сказать, нажилися.
Шлють, то бiжимо-летимо... Весело зочити степ, поля краснi!. Степ зелений
наче втiкає в тебе перед очима далеко кудись, далеко... Любо на волi
дихнути!
Квiток, було, назриваєм та позаквiтчуємось, як молодi, та до самого
двору тими вiнками величаємось. А вступаючи в двiр, схопимо з себе,
позакидаємо, - та так було жалко тих вiнкiв кидати, так жалко!
II
Дiждали панночки, приїхала... I що ж то за хороша з лиця була! I в кого
вона така вродилася! Здається, i не змалювати такої кралi!.. Стара як
обiйняла її, то й з рук не випускає; цiлує, й милує, та любує. I по
кiмнатах водить, усе показує, усе розказує; а панночка тiльки обертається
туди-сюди та на все цiкавим оком спозирає.
Стр.1